Читальний зал: 2022

четвер, 25 серпня 2022 р.

Вітаю З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНО!

Київ:

 – Так, хто що готує мамі на день народження? З мене торт, котлети і сухе варення, ну ви в курсі! 

Одеса:
 - Вино біленьке вже в холодильнику! Червоненьке? Ну шо ви як діти, червоненьке відкупорене вже! Бички, креветки, рапани само собою! Биточки з тюлечки! Бессарабія, ти бриндзу не забула? 

Закарпаття, Чернівці та Івано-Франківськ в один голос:
– В якому сенсі бриндзу?! 

Київ: 
– Так, спокійно, бриндзи ще ніколи забагато не було, он Рахів із Верховиною вже казан на бануш на вогонь поставили. Та й роботи у вас і так чимало, бачу, Закарпаття однією рукою сливовий леквар помішує, а іншою – гострий перець у пішті... 
Скажіть краще, що там по грибочках? 

Полісся:
– Може, цього разу грибочки з мене? Чорна юшка і чорний грибний борщ уже настоюються! Знаєте, яке то смачне з мациком і пальцем пханою ковбасою?

Київ:
– Так, у нас що, борщ тільки пісний сьогодні? 
Запоріжжя:
– Спокійно, спокійно! У мене чого два казани? Один на капусняк із пшоном, один для борщу на ребрах... 

Полтава:
– Ну і підбиваний смальцем само собою! О, Диканька каже, що борщ на клубніках теж є! Галушки? Та то само собою, пухкенькі вже в бульйончику плавають! 

Черкаси: 
– Ну взагалі борщ підбиваний смальцем я роблю, тільки на копченій груші! 

Чернігів:
– А я без смальцю, зате на яблучках! І на порічках!

Волинь: 
– А я саме борщ на вишнях роблю! Бо пампушки з чорницею вже готові! 

Львів:
– Вушка до борщику вже ліплю!

Усі: 
– Ну ти то, Львів, одним борщем не відбудешся!

Львів, дістаючи з-під столу кошик, у якому наливки, шоколад, пиво, шмат сирника з родзинками, дрогобицька ковбаса, баночка з квасом з житнього боршна на журек:
– Я колись до когось з пустими руками приходив? Мало не забув, тут Яворів пиріг з картоплею і гречкою передав. І бронежилети та коптери... Ой нє, то не сюди, то на Харків... 

Тернопіль:
– До речі, до Яворівського пирога чудово смакуватиме лемківська мачанка з порваною курятиною!

Київ: 
– І все-таки чогось не вистачає! 

Поділля:
– Так ось же ще квашений виноград з-під Кам'янця, щуча ікра з Летичева, зіньківська ковбаса на зіньківському хлібі, вінницьке сало з вінницьким хроном. 

Київ:
– Круто, але все ж чогось не вистачає... 

Херсон, відеозв'язком:
– Я знаю, помідорів, кавунів, динь... У мене все готово, і борщ з рибкою натягується... Але дебільний бухий сусід із пістолетом не дає з під'їзду вийти... 

Усі:
– Братику, ми до тебе прориваємося!

Звідкись чути тихий голос:
– А мені можна додому? У мене масандрівське вино є... І чебуреки... 

Миколаїв, змужнілим голосом:
– Вино ми й самі вміємо! З тебе феєрверки! Сам знаєш, де!

неділю, 29 травня 2022 р.

Любіть Україну!

2 липня 1951-го, радянська газета "Правда" засудила вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!". Письменника назвали "буржуазним націоналістом" та "продажним бандерівцем", а вірш деякий час ніде не друкували.

На вірш Сосюри звернули увагу після того, як він вперше з'явився у журналі "Звезда". Переклад з власної ініціативи зробив російський поет Олександр Прокоф'єв, якого одразу ж засудили за те, що не порадився з редколегією. Проте найбільше постраждав сам автор. На нього спрямувався шквал критики від радянських письменників та дописувачів періодичних видань.

У статті "Правди", яка мала назву "Проти ідеологічних перекручень у літературі", його характеризували так:

"Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п'ятирічок, без колгоспного ладу. В основі своїй є ідейно порочним твором, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера".

"Стаття "Правды" змушує глибше придивитись до творчості Володимира Сосюри. Прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими у його творчості. Не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав із низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш "Любіть Україну!" — писав український радянський поет Андрій Малишко.

Заборону на публікацію вірша "Любіть Україну" зняли 1958-го.

Вірш "Любіть Україну" (1944 рік)

(перша редакція вірша)

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіма своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

як очі її ніжно-карі…

Вона — у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, й пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам путь

до весен, і світлих, і щирих…

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все, до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну!

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час, як гудуть батареї…

Всім серцем любіть Україну свою, —

і вічні ми будемо з нею!

вівторок, 26 квітня 2022 р.

Потяг на захід

💙💛 💙💛

Поезд шёл из Киева на запад,

Как лиса, петляя вдоль дорог,

Сумраком войны нависла лапа

Страха, ожиданий и тревог.

Хмуро ехал в тишине упрямой,

Не включая света, прячась в ночь.

Лиц серьёзных море… дети, мамы.

Слёз поток пытаясь превозмочь…

Жизнь на полу-вдох, война - вприкуску,

В полушёпот люди говорят.

Слышен украинский. Реже - русский,

В лицах - правда... а в сердцах - набат.

Время метят стук колёс да шпалы,

Слышно, где-то ухает снаряд.

Встать опасно, остановок мало.

Скоро наступленье, говорят.

Жизнь без телефонов, монстрам чтобы,

Где бомбить - подсказку не давать.

Каждый день по-своему особый,

Главное - его не забывать...

Вдруг остановились, полустанок.

Дверь открылась, женщины вошли,

Сумки на пол бросили устало

Сами запорошены... в пыли.

Занесли бидон - воды напиться,

И мешок стаканчиков при нём.

Хмурые, встревоженные лица,

Да по пистолету под ремнём.

Быстро всем пакеты раздавали,

Шелестом нарушив тишину,

Лишь глаза-в глаза. Обмен печали...

Пять минут - и канули в войну.

Феи две, божественное чудо,

Отслужив, вернулись в свой предел,

Чьи подарки, кто они, откуда,

Так никто спросить и не успел.

А в пакетах – чудо-печенюшка,

Бутербродик с сыром, пирожок,

Для детишек - куколка, игрушка,

Сине-жёлтый крохотный флажок...

Люди. Несгибаемая стая.

Честно в темноте делили хлеб.

Мчался поезд, от войны спасая,

Ощетинясь тысячей судеб...

(Сергей Евелев, американський лайф-коуч, тренер з індивідуального зростання)

🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 🇺🇦🇺🇦

Малюнок Аня

Черненко

четвер, 14 квітня 2022 р.

Оповідання Denys Vinnik

Молодой российский военнослужащий догуливал свою увольнительную. Утром он неспешно потянулся в постели и с удовольствием вспомнил, что он дома, вспомнил как радовалась военным трофеям его любимая жена. Его подорвал с постели крик жены. Не проснувшись окончательно он вывалился из спальни в гостиную и замер в дверях. Посреди комнаты на ковре лежало тело его сына. Мёртвого сына со связанными белой тряпкой за спиной руками. Из пулевого отверстия в затылке медленно вытекала кровь. Рядом в глубоком обмороке лежала жена солдата. Солдат сразу узнал позу в которой лежало тело, но не мог поверить своим глазам. Он чётко помнил, что оставил тело того мальчугана точно в такой же позе. Но оно осталось лежать там. В подвале. В Буче.

Пока жена оставалась без чувств, он трясущимися руками завернул тело в ковёр, вынес на задний двор и положил в сарае. Жену он смог убедить, что ей приснилось а сын их ночует у её родителей. Жену то он убедил, а как быть со своими убеждениями?

Как? Как тело могло оказаться здесь? В такой же позе? Такой же одежде? За тысячи километров, через границу. Ответа у него не было. Он сильно напился и заснул.

Утром его опять разбудил истошный крик жены. На ковре, на том же месте, в той же позе, опять лежал его сын. На это раз жена осталась в сознании и забившись в угол просто выла от ужаса. Солдат повторил весь вчерашний процесс и положил свернутый ковер рядом со вчерашним, абсолютно идентичным ковром. Заглянуть во вчерашний ковёр он не решился.

На утро всё повторилось. Жена, уже полностью седая, отрешённо смотрела на мёртвого ребёнка. Переступив через тело солдат пошел на кухню, залпом выпил стакан водки и набрал своего старшину по взводу.

В трубке зазвучало пьяное мычание.

-Ты что со вчерашнего дня пьешь? - спросил солдат.

-с первого дня приезда - промычала трубка. - привёз жене блендер, ну ты помнишь, штука такая белая её по телеку в рекламе показывают постоянно.

Трубка икнула и замолчала.

-ну? - нетерпеливо крикнул солдат.

-что ну? Ты всё равно не поверишь - огрызнулся старшина.

-а ты попробуй, - просипел солдат и сердце его замерло.

-жена открыла крышку, а там детские пальцы. Понимаешь?!?? ДЕТСКИЕ ПАЛЬЦЫ!!! И сколько б я не избавлялся от них, каждый раз открывая крышку я нахожу там отрезанные детские пальцы....

Солдат повесил трубку, вернулся в комнату и вздрогнул. В комнате на диване сидел незнакомец в шикарном костюме. Закинув ногу на ногу он концом ботинка практически касался тела ребёнка, всё так же лежащего на ковре. Жена в углу уже даже не выла, а ошарашено переводила взгляд с незнакомца на мужа.

-ты кто? - сдавленно спросил солдат.

-Красивый ковер. Трофейный? - поинтересовался незнакомец. - ну ты уже сам догадался кто я - ответил незнакомец и улыбнулся.

От этой улыбки солдату захотелось вырвать себе глаза, что бы больше никогда не видеть эту улыбку ещё раз.

-или ты ждал меня с хвостом и рогами? - продолжал незнакомец.

-я наверное сплю - прошептал солдат.

-нет, ты просто умер. Там же, под Бучей - как то буднично ответил человек в костюме и выходя из комнаты ободряюще потрепал солдата по плечу.

-и надолго мне этот проклятый день сурка? - прошептал солдат и упав на колени стал заворачивать тело сына в этот уже ненавистный ковёр.

-не надолго - бросил через плечо Дьявол, - навсегда...

неділю, 20 березня 2022 р.

Порадник для цивільного населення.

Сучасна війна — виклик не лише для збройних сил, а й для суспільства загалом та кожного його члена зокрема. Вона може охопити значну територію та кожної миті зазирнути в наш дім. В умовах бойових дій доведеться навчитися виживати за цих незвичних обставин. Набутий упродовж тисячоліть досвід показує, що людина спроможна справитися з надскладними обставинами, якщо заздалегідь підготується до них. У запропонованому пораднику зібрано інформацію, що допоможе пересічним громадянам вижити, боротися й перемогти у складних умовах бойових дій; викладено елементарні поради, як успішно протистояти лихові. І найголовніша з них — не панікувати за жодних обставин!

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Код товару: 00205

ISBN: 978-617-664-246-6

Рік видання: 2022

Жанр: Підручники, Мілітарна література

Вікові категорії: Доросла література

Обкладинка: М'яка

Розміри: 20×13 см

Ілюстрації: Чорно-білі

Завантажити безкоштовно:

https://drive.google.com/file/d/1iK2sNpy-OI2wQoO-IMJjB5bdQuSvIXp4/view?usp=drivesdk

четвер, 10 березня 2022 р.

Вітаємо лауреатів

⚡️Друзі, оголошено лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка

Цього року "шевченківську" премію в сфері літератури отримали:

📌 Грабович Джордж Григорій (Грабович Григорій Юлійович), літературознавець, громадянин Сполучених Штатів Америки – за цикл статей "Переосмислюючи Павла Тичину – переосмислюючи український модернізм";

📌 Дуда Тамара Анатоліївна (Тамара Горіха Зерня), письменниця – за роман "Доця";

📌 Рябчук Микола Юрійович, письменник – за книгу "Лексикон націоналіста та інші есеї";

📌 Ворожбит Наталія Анатоліївна, авторка п’єси "Погані дороги".

Серед лауреатів з інших сфер культури відзначили режисерку Катерину Горностай, художників Микиту Кадана та Тіберія Сільваші, режисерку-постановницю Тамару Трунову, художника-сценографа Юрія Ларіонова, акторів Андрія Ісаєнка та Валерію Ходос.

Кожен митець отримає грошову премію у розмірі 397 тисяч гривень.

Вітаємо усіх лауреатів!🎉